Один я бреду по дороге,
И света не видно в дали,
А мысли возносятся к Богу,
И к самому центру земли!
В страданиях, в слёзах и муках,
привык наш народ прозябать,
Он как с русской сказки старуха,
Ругаться привык, выпивать...
И Бог наблюдая за этим,
Всё хочет дитя приласкать,
Наш русский бежит за советом,
Не к Богу, а к дьяволу в пасть.
Один я бреду по дороге,
И света не видно вдали,
Но мысли возносятся к БОГУ,
С молитвой к спасенью Земли!!!
Комментарий автора: Это стихотворение я написал под впечатлением, после прочтения книги " На кресте" замечательного русского поэта,
нашего современника Николая Зиновьева.
Всем рекомендую прочитать книги этого автора
Геннадий Ангелов,
Украина Николаев
В 2001г.стал Лауреатом Международного поэтического конкурса"Морской конёк"
В 2008г. вышел первый коллективный сборник "Сердца четырёх"
позже в 2008г.первый сборник автора " Кто сказал,что я Бога не видел"
В 2009г. третий сборник " До будущей встречи"
"Стапель 80" вышел в 2009г.
Это юбилейный сборник литературного обьединения " Стапель" г.Николаев
В 2010г.книга "Город мой"к 220 летию г.Николаева.
И в 2010г.книга " Вам победители" к 65 летию великой победы!
Автор печатается в газетах г.Киева,г.Николаева
Состоит в литературных обьединениях"ЗОРЯ" "Стапель"
г.Николаев e-mail автора:gen997042@yandex.ru
Прочитано 5770 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
